ДУДА́Р я́, ч.
1. Майстер, що робить дудки.
2. Той, хто грає на дудці, сопілці. Дудар вигравав на сопілці третяка (Панч, III, 1956, 81); Привозили їх [пісні Т. Г. Шевченка] на Білорусь.. білоруські плотогони, які бували на Україні, приносили мандрівні лірники, дударі та гуслярі (Рад. літ-во, 5, 1958, 53).
3. Вид танкової гри. Сад рябіє від слідів і тіней. Дітвора гуляє в дударя (Швець, Неспок. літо, 1959, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 431.