ДУДІ́ТИ, ди́ш, ди́ть, недок., розм.
1. Грати на дудці або іншому духовому інструменті. З правого боку озера, обложившись зеленим очеретом, сидів Василь і щосили дудів у зелену дудку (Мирний, IV, 1955, 23).
2. Те саме, що дудніти 1. Дудів одуд біля річки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 431.