ДУ́ЖЕ, присл. У великій мірі, надто, надзвичайно. Еней же їхав щось несміло, Бо море дуже надоїло (Котл., І. 1952, 109); Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (Н.-Лев., II, 1956, 224); Самій [Галині] стало дуже смішно з себе (Крот., Сини.., 1948, 9); Ант ходив по хижі дуже тихо (Скл., Святослав, 1959, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 432.