ДУ́ЖЧЕ. Вищ. ст. до ду́жо. Марина не слухала батька, навіть не глянула на нього, а ще дужче заголосила… (Мирний, IV, 1955, 229); Голос старої жінки розлягається дужче (Л. Укр., II, 1951, 328); Дятли ще дужче тукать взялися (Тич., І, 1957, 264); Він ще дужче згорбився, постарів, на обличчі став чорний (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 433.