ДУМЛИ́ВИЙ, а, е, рідко,
1. Заглиблений у думки; задумливий, замислений. Амфіон — розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком, — ..виводить мур (Л. Укр„ І, 1951, 445); // Здатний глибоко роздумувати, розмірковувати. Його думлива, флегматична натура не дала йому впасти в ту западню, в яку впадає найбільша часть початкуючих поетів-гімназистів (Фр., III, 1950, 344).
2. Те саме, що гордови́тий. Де полягла козацькая голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Л. Укр.. І. 1951, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 436.