ДУРНОГОЛО́ВИЙ, а, е, розм. Те саме, що дурни́й 1. — Через якогось дурноголового розбишаку і я маю голодним сидіти? — блимнув очима [Терентій] на запечалене округле обличчя дружини (Стельмах, Хліб.., 1959, 115); Ольга, зціпивши зуби, тамувала гнів. Що їй до цих дурноголових паненят? (Кач., II, 1958, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 441.