ДУШЕ́ВНИЙ, а, е.
1. Зв’язаний з внутрішнім психічним світом людини, її настроями, переживаннями та почуттями. Певне, друга частина [перекладу] вийде ще гірше, бо я стратила душевну рівновагу (Л. Укр.. V, 1956, 168); В Ганни були свої душевні турботи (Чорн., Визвол. земля, 1959, 37); // Який викликає приємні почуття, приємно вражає. [Ярина:] Ох, як я люблю душевні пісні (Корн., II, 1955, 101); Почула, що чергує Артем Громов, і одразу її голос пом’якшав, помолодів, таким душевним став (Кучер, Чорноморці, 1956, 28).
∆ Душе́вні хворо́би — хвороби, викликані розладнанням психічної діяльності людини. [Лікар:] По статистиці так виходить, що між одруженими людьми менше буває нервових і душевних хвороб (Л. Укр., II, 1951, 49).
2. Щирий, відвертий, сердечний. З командиром дивізії вони були душевні друзі (Ле і Лев., Півд. Захід, 1950, 305); І в мозолях рука його уперта Шукає, клеїть сірого конверта З листом душевним, писаним вночі (Мал., І, 1956, 186); // Добрий, чулий (про людину). Наш капітан Василь Петрович Білик Був простий і душевний чоловік (Мур., Ідуть.., 1951, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 447.