ДУШЕУБО́ГИЙ, а, е, рідко. З убогою, мізерною душею. Брати його, ученики, Нетвердії, душеубогі, Катам на муку не дались, Сховались, потім розійшлись (Шевч., II, 1953, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 447.