ДЯ́КА, и, ж. Почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу; вираження такого почуття; подяка. Який Яків, стільки й дяки! (Укр.. присл… 1955, 231); — За мої гроші і горілку купували [цигани], і пили: а далі, замість дяки, у вічі насміялись (Кв.-Осн., II, 1956, 15); [Д. Жуан:] А я жалоби не ношу ніколи, і з дякою запросини приймаю (Л. Укр., III, 1952, 341); // Слова, що виражають вдячність. Хто таки вимовляв виразно дяку, у других язик не повертався, і вони дякували поцілунками (Мирний, III, 1954, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 450.