ДІ́ДИЧ, а, ч., іст. Те саме, що помі́щик; великий землевласник. Моя мати була кріпачка Сорочинського дідича Черниша (Сам., II, 1958, 409); Дідич у нас був багатющий (Мур., Бук. повість, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 299.