ДІЖЧИ́НА, и, ж., розм. Невелика діжка. — А чи не можна б звідси трохи взяти [води]? — та й подався [Савченко] до діжчини (Коцюб., І, 1955, 200); Одним оком поглядає [Олька] на маму, що місить тісто в діжчині (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 301.