ДІ́ЙСНО, присл. Те саме, що спра́вді; в дійсності. -Ви дивуєтесь?.. А воно так дійсно було, — от я вам зараз оповім (Коцюб., І, 1955, 255); — Вже б коли дійсно, як хто, може, підозріва, він сам украв коняку, то вже б розслідування виявило (Головко, II, 1957, 58); // Те саме, що достові́рно. -Це твоя жінка хотіла мене спалить; дійсно вона, бо я її впіймав на гарячому вчинку (Н.-Лев., III, 1956, 358); // у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження висловлення. [Руфін:] Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий (Л. Укр., II, 1951, 391); — Дійсно, смачна штука [кава], і яка запашна (Тулуб, Людолови, І, 1957, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 303.