ДІТВО́РА, во́ри́, ж., збірн., розм. Те саме, що ді́ти1 1. Висипала на вулицю дітвора і збудила тишу криком та дзвінким сміхом (Коцюб., І, 1955, 27); Двадцять п’ятого жовтня вступили наші частини в Дніпродзержинськ, а дев’ятого листопада дітвора вже пішла в школи (Хижняк, Тамара, 1959, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 309.