ДІ́ТКИ, ток, мн. Зменш.-пестл. до ді́ти1 2. Ці пісні зібрані на Україні поміж людьми. Співали і старі, і молоді, і дітки (Вовчок, VI, 1956, 342); Оженивсь я… жінка гарна… Було троє в нас діток (Фр., X, 1954, 240); А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє 3 дітками своїми (Шевч., II, 1953, 363); * Образно. Приходить вона [зима] в село страшною хуртовиною, приводить за собою своїх діток, — хизи й охизи та тріскучі морози… (Мирний, II, 1954, 110); * У порівн. Мене й Катрю доглядала [тітка] і жалувала, як своїх рідних діток (Вовчок, VI, 1956, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 310.