ДІЄПРИКМЕ́ТНИК, а, ч. Іменна форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку він виконує або яка на нього спрямована. Дієприкметник передає ознаку предмета, пов’язану з певним процесом дії (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 300.