ЕГЕ-ГЕ́, ЕГЕ́-ЕГЕ́, виг., розм. Те саме, що еге́2. — Еге-ге! Я думав, що ви тут доглядаєте? А ви спати! (Мирний, IV, 1955, 319); — Еге-ге, — сказав Іван Антонович. — Бачу, ви, Хаєцький, погано зрозуміли свої командирські функції (Гончар, III, 1959, 310); Еге-еге! Та ж то цілий ключ журавлиний (Коцюб., II, 1955. 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 454.