ЕЙ, виг.
1. Уживається при потребі окликнути, підізвати кого-небудь, звернутися до когось. — Ей, дядечку, швидше будемо писати, Бо хочеться спати і вам і мені (Шевч., II, 1953, 54); -Ей, стій! — донісся до них гучний голос із саду (Мирний, IV, 1955, 224).
2. Уживається при вираженні незадоволення, досади, безнадійності і т. ін. — Ей, така мені робота, то ліпше не треба! Вам тільки дарма гроші давай! (Л. Укр., III, 1952, 665); — Ей, не хотілось мені на ту Бессарабію — так не хотілось, як живцем у яму.., (Коцюб., I, 1955, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 454.