Е́ЛЛІНИ, ів, мн. (одн. е́ллін, а, ч.; е́ллінка, и, ж.), книжн. Стародавні греки. У цій країні [Греції].. жило сміливе, енергійне і працьовите населення. Воно називало себе еллінами, а свою країну Елладою (Іст. стар. світу, 1957, 69); [Федон:] Хто слави не бажає, той не еллін — жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів (Л. Укр., III, 1952, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 475.