ЕМПІРЕ́Ї, їв, мн., книжн. У старогрецькій міфології — найвища частина неба, наповнена вогнем і світлом, де жили боги. Уночі, у сонних мріях Летимо ми геть од світу, Хто летить в безодню чорну, Хто в сріблясті емпіреї (Л. Укр., І, 1951, 204).
◊ Вита́ти в емпіре́ях див. вита́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 477.