ЕМІГРА́НТ, а, ч. Особа, що залишила батьківщину і виїхала в іншу країну для постійного чи тривалого проживання. З принагідних натяків самого Міхонського та з оповідань інших товаришів він знав, що Міхонський був емігрантом із Росії (Фр., III, 1950, 39); Пригадалося [Лесі], як Іван Якович розповів про женевську групу російських емігрантів, котру зорганізував Плеханов (М Ол., Леся, 1960, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 476.