ЕХ, виг.
1. Уживається при вираженні захоплення чим-небудь, задоволення з приводу чого-небудь, раптового здивування і т. ін. — Щаслива пора! Ех, давайте за їх [панянок] хоч вип’ємо (Мирний, III, 1954, 269); —Ех! Ще кілька день тому — де це було? В Азії. На станції Ташкент стояв у черзі за квитком.., і от — іде [Давид Мотузка] по дорозі на Обухівку (Головко, II, 1957. 10).
2. Уживається при вираженні невдоволення, нарікання, докору і т. ін. — Ех, шкода! — зітхнув Рудик. — Якби можна, забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на маслі (Коцюб., І, 1955, 199); [Лікар:] Ех, панночки, панночки! Бідовий народ! Прочитає останнє слово науки і думає, що вже всю мудрість проглинула (Л. Укр., II, 1951, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 493.