ЖАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Відчувати потребу в чому-небудь, прагнути до здійснення чогось, до оволодіння чимось; бажати, хотіти. — Я собі кращого зятя не жадаю, панове ласкаві! (Вовчок, І, 1955, 210); Виснажені тривалою війною, Росія і Польща жадали миру (Іст. УРСР, І, 1953, 283).
2. Виражати які-небудь побажання, зичити кому-небудь щось. [Палажка:] Така вже змалку зародилася, — добра нікому не жадає (Мирний, V, 1955, 220); Як хочеться долі і другим жадати, — Тоді пам’ятайте про мене згадати (Коцюб., І, 1955, 424).
3. Домагатися чого-небудь у когось; просити що-небудь. Поставив [боярин] на дорозі величезну рогачку і жадав від проїжджих для себе мита (Фр., VI, 1951, 41); — Ви наговорили мені стільки незрозумілого й таємного страхіття, що просто-таки налякали мене.. Я жадала б пояснень (Смолич, І, 1958, 51).
4. Відчувати до кого-небудь нестримне почуття любові.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 501.