ЖА́ДНО, рідко.
1. Присл. до жа́дний1 . Дістав [Іван] томик Пушкіна, жадно читає (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 287); Ще стоїть передо мною Те бліде лице твоє, Із котрого я так жадно, Наче жнець в літную [літню] спеку, Ссав любові нектар (Фр., XIII, 1954, 166).
2. у знач. присудк. сл., рідко. Про бажання чого-небудь, про прагнення до чогось. Що на людях видно, то й собі жадно (Номис, 1864, № 4805)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 502.