ЖАЛЮГІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який викликає жаль (див. жаль1 2). Яку жалюгідну фігуру являв я собою тоді, — блідий від головного болю, із зігнутою спиною, з ослаблими ногами, що відмовлялися служити (Моє життя в мист., 1955, 102); У нього був стомлений і жалюгідний вигляд (Дмит., Розлука, 1957, 74).
2. Який має непривабливий, убогий зовнішній вигляд; злиденний, нужденний. Люди з тачками, які продавали жалюгідне дрантя, складають свій крам (Ю. Янов., II, 1958, 184); На сусідній вулиці горіла жалюгідна халупка (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 350); // Дуже малий, незначний; мізерний. Нахиляється однорукий солдат, зриває щуплий, жалюгідний колосок (Довж., І, 1958, 35).
3. Гідний осудження, зневажання, ганьби; нікчемний, мерзенний. Жалюгідні дурники! Вони [фашистські звірі] не розуміють того, що синів твоїх [Україно] не можна перестріляти (Мал., II, 1956, 35); Та жалюгідні душі ті понурі, Яких в негоду острах обгортав! (Перв., II, 1958, 204); [Ольга:] Як ти брешеш.. Який ти боягуз, жалюгідний, нікчемний… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 54); // Позбавлений внутрішньої значущості, змістовності. Буржуазія — ліберальна і контрреволюційна, Звідси її до смішного безсилий і жалюгідний реформізм (Ленін, 19, 1950,133); У нього не було найменшого бажання вислухувати ці жалюгідні пояснення (Руд., Вітер.., 1958, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 507.