ЖАРТОМА́, присл. Заради жарту, жартуючи, несерйозно. Почавши співати жартома, згодом вона.. без жодного вже жарту сміливо зайшлася піснею (Вас., II, 1959, 83); Ліда жартома піднесла до носа Шульженкові дорідний кущ жалючої кропиви (Кач., Вибр., 1953, 256); * Образно. Воно [сонце] ховає посмішку лукаву І кида промінь жартома (Мал., І, 1956, 297); * У порівн. Петро Вівденко підійшов ближче і власною хусткою, ніби жартома, втер щоки дівчині (Ле, Право.., 1957, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 512.