ЖАРТУ́Н, а́, ч. Те саме, що жартівни́к. Жартун, навіть штукар по своїй вдачі, веселий зроду, він був чоловік з добрим серцем (Н.-Лев., IV, 1956, 176); Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда, — парубок.. з грайливими очима, жартун і вигадник (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 512.