ЖАХТІ́ТИ, ти́ть, недок.
1. Горіти яскравим полум’ям; палати. Він туди, — нема нікого, сама купа жару, та аж жахтить, червоніє (Барв., Опов.., 1902, 458); * Образно. На будинку міської Ради прапор, осяяний прожектором знизу, не переставав червоним переливатись, жахтіти… (Тич., III, 1957, 283).
2. Виділяти велику кількість тепла; пашіти. У місто поволі вповзала літня спека, її приносили вітри.., її творило палюче сонце, яке за день так нагрівало високі кам’яні будинки, що вони увечері та вночі жахтіли теплом, наче велетенські печі (Дмит., Розлука, 1957, 85).
3. Яскраво світитися. Стогне Бендзін, Домброва І пожаром жахтить небокрай (Мал., II, 1956, 119); * Образно. Він [чудесний камінь] жахтить і виблискує всіма досягненнями найновішої техніки, і темної ночі прожекторами висвітлює нам путь до перемоги (Тич., Магістралями життя, 1941, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 514.