ЖЕНИ́ТИСЯ, женю́ся, же́нишся, недок. і док., на кому, рідко з ким, без додатка. Брати шлюб (про чоловіка); одружуватися. Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати (Шевч., І, 1951, 261); — Як буду коли женитися, мамо, з Манею чи іншою, все одно, однаково буду для себе женитися (Коб., III, 1956, 32); Старий надумав учетверте женитися (Смолич, І, 1958, 46).
◊ Ненадо́вго стари́й же́ниться — про швидку зміну бажань, настрою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 519.