ЖЕНИХА́ННЯ, я, с. Дія за знач. жениха́тися. — Жалко мені стало за тими нічками тихими, що бачили женихання наше, що чули нашу любу розмову (Коцюб., І, 1955, 141); Параска корила сина, щоб з голови викинув легковажну думку — тепер не до женихання (Горд., II, 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 519.