ЖЕ́РТВУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех. Добровільно давати гроші або які-небудь предмети на користь когось, чогось. Українські поміщики жертвували провіант і тяглову силу на підтримку царської армії (Іст. УРСР, І, 1953, 434); Одні [вояки] підстелювали йому своє сіно, інші жертвували навіть власні накривала (Ірчан, II, 1958, 240).
2. неперех., ким, чим. Нічого не шкодувати, все віддавати, відмовлятися від усього або від багато дечого задля кого-, чого-небудь. — Реєстровці життям своїм жертвують, а якийсь пічкурник хутірський лежить і живіт свій гріє (Ле, Наливайко, 1957, 47); Опортунізм полягає в тому, щоб жертвувати корінними інтересами, вигадуючи тимчасові часткові вигоди (Ленін, 31, 1951, 395).
Же́ртвувати со́бою— не боятися труднощів, не шкодувати життя задля якої-небудь справи. — Веди мене, я йду з тобою! Яка мета на світі жить, Коли не жертвувать собою, Коли нічим не дорожить? (Черн., Поезії, 1959, 116); Нічи́м не же́ртвувати — нічого не втрачати. Зрештою, я нічим не жертвувала, бо мій білет давав мені право бути в дорозі до 20-го числа до півночі (Л. Укр., V, 1956, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 522.