ЖИВИ́ТИСЯ, живлю́ся, жи́вишся; мн.. жи́вляться; недок.
1. Забезпечувати свій організм поживними речовинами; харчуватися. Кожному хочеться жити, кожному треба живитись! (Мирний, IV, 1955, 296); // Їсти. Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Л. Укр., II, 1951, 242); // чим. Уживати в їжу, споживати. Живився [Тонконоженко] самим чорним хлібом з прілого борошна та картоплею (Сам., II, 1958, 264); Перемовляючись, шпаки моторно бігають і живляться комахами (Коп., Як вони.., 1961, 13).
2. біол. Засвоювати необхідні для організму поживні речовини. Після вивчення біології сірчаних бактерій Виноградський виділив іншу групу мікроорганізмів,.. які також живляться неорганічними речовинами (Наука.., 9, 1956, 33); Сосонка не помічала, що її сестри, напоєні тими ж земними соками, якими живилася й вона, вже давно перегнали її в рості (Руд., Остання шабля, 1959, 84).
3. Забезпечуватися тим, діставати те, що необхідне для нормального функціонування, дії, стану. Взимку ріки вкриваються кригою, вони мають низький рівень води і живляться, головним чином, підземними водами (Фіз. геогр., 5, 1956, 43); Під час вечері Мишуня налаштував радіоприймача, який живився постійним струмом від батареї (Ю. Янов., І, 1958, 449); — Кращі землі англійських бавовняних концесій в Афганістані живляться тільки водами Кизил-Су (Ле, Міжгір’я, 1953, 62).
4. перен. Використовувати що-небудь як джерело розвитку, збагачення. Драматургія Корнійчука, проза Яновського, Гончара, Стельмаха, поезія Тичини, Малишка, Воронька весь час живляться соками народного слова (Рильський, III, 1956, 154); В роки Радянської влади ще повніше живиться душа нашого народу поживними соками російської культури, найвищої і найпрекраснішої своїм ідейним змістом (Тич., III, 1957, 289); // Находити в чому-небудь підтримку своїх бажань, почуттів, мрій. Як умру я на чужині, Хто буде молитись? Чим буде душа голодна По смерті живитись? (Рудан., Тв., 1956, 73); Ганна випурхнула з хвіртки, осяяна своєю дівочою радістю, що живиться чеканням нової зустрічі з милим (Руд., Остання шабля, 1959, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 525.