ЖИ́ВО, присл.
1. Виразно, яскраво, чітко. Ціла подія живо стояла перед очима (Коцюб., І, 1955, 405); Повість [«Плем’я дужих»] Ткача тим хороша, що автор зумів живо описати комсомол (Смолич, VI, 1959, 198).
2. Енергійно, пожвавлено, з пришвидшенням темпу. Мов від окропу я метнувся живо (Фр., XIII, 1954, 67); Раптом бачим: шумно, живо гурт хлоп’ят на нас біжить (Тич., II, 1957, 325); Усі вони живо.. розмовляють про будову хати (Черемш., Тв., 1960, 87); // Дуже, посилено. Треба сказати, що старенька живо цікавиться всім, що оточує її сина (Вол., Озеро.., 1959, 59).
3. За короткий відрізок часу; швидко. Під верхом лісок був невеликий. Сей ми перебігли дуже живо (Фр., XIII, 1954, 345); Палій з Паликопою випотрошили кабана й підсвинка — живо упорались, по-запорозьки (Морд., І, 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 526.