ЖИВОДА́ЙНИЙ, а, е, поет. Який дає силу, енергію, який потрібний, необхідний для життя; животворний. Потекла по каналах живодайна вода (Шер., Дружбою.., 1954, 12); П’ялися [ліани] вгору, ближче до сонячного живодайного світла (Ле, Право.., 1957, 62); * Образно. Російські, українські, білоруські поети й прозаїки раз у раз припадають устами до живодайного джерела високої поезії «Слова» (Рильський, III, 1956, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 526.