ЖИВОПИ́СНИЙ, а, е.
1. Прикм. до живо́пис. Значення Трохименка в українському мистецтві не вичерпується його живописною творчістю (Мист., 6, 1955, 37); Петриківські майстри здавна вживають як живописний матеріал яєчну темперу (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 95).
2. Який має красивий вигляд; мальовничий. Тут і там, у особливо затишних місцях, на живописних пунктах, стоять альтанки зі столиками та лавочками (Фр., III, 1950, 93); Він [парк Олександрія] розташований на березі живописної річки.. і має кілька декоративних ставків (Парк Олександрія.., 1949, 4).
3. Який виразно, яскраво що-небудь зображує, змальовує. Безпосередньо з уст народу черпала письменниця [Марко Вовчок] простоту, щирість, задушевність розповіді, живописну повноту епітетів, приказок, природну музикальність мови (Іст. укр. літ., І, 1954, 310); Живописна п’єса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 526.