ЖИТЛОВИ́Й, а́, е́.Стос. до житла, жител, пов’язаний з ними. Він піде до житлового управління і зробить усе, щоб матері відремонтували дім (Кучер, Чорноморці, 1956, 189); За післявоєнні роки на Україні набагато збільшився житловий фонд (Рад. Укр., 20.11 1957, 1); У післявоєнні роки в селах Української РСР розгорнулося велике житлове будівництво (Нар. тв. та етн.. 3, 1957, 112).
2. Пристосований, признач. для життя людей. Ліворуч, в саду, житловий будинок з верандою (Лев., Нові п’єси, 1956, 199); Все далі в степ просувались трактори з житловими вагончиками на причепах (Наука.., 5, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 533.