ЖМЕ́НЯ, і, ж.
1. Долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін. Напився [Микола], взяв у жменю води собі очі трошки помочити (Калин, Закарп. казки, 1955, 159); Антон обернувся за вітром, простяг руку з зім’ятим у жмені капелюхом (Чорн., Визвол. земля, 1959, 120); * Образно. Знов жорстока тиша здушила серце у жмені (Коцюб., II, 1955, 101); * У порівн. В таку добу [темної ночі] закрадався сум у Мотрину душу і, як у жмені, зжимав гірким життям поточене серце… (Мирний, II, 1954, 251).
◊ Вхопи́ти в оби́дві жме́ні — нічого не одержати. [Кіндрат Антонович:] А я, здуру, шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. (Кроп., II, 1958, 300); Держи́ в оби́дві жме́ні!, ірон. — уживається для вираження небажання кому-небудь щось дати. — Авжеж, держи в обидві жмені! (Коз., Зол. грамота, 1939, 53); У жме́ню не вбере́ш — велика кількість, дуже багато. — Вийшло таке [на виборах], що нашого брата, козака, — пучкою взяти, а їх [чорносотенців] — і в жменю не вбереш! От і вибрали всіх своїх, — повідав Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 364).
2. Кількість чого-небудь, що вміщається між зігнутими долонею та пальцями. Вони їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Коцюб., І, 1955, 361); Потім викидає [Плачинда] на стіл жменю мідяків, перемішаних з дрібним сріблом (Стельмах, Хліб.., 1959, 125); // Пучок зірваних, зжатих рослин, який можна обхватити долонею й пальцями. Він врізався в жито далеко од женців і все кидав жмені жита на Нимидорині купки (Н.-Лев., II, 1956, 177); — Кинь-но, небого, миски та скоч раз-два на город жменю кропу й петрушки нарви! (Козл., Пов. і опов., 1949, 15); // заст. Міра прядива. —Він є сотник над сотнею, старшина, жменею прядива не відбудеш (Кв.-Осн., II, 1956,219).
3. перен. Незначна кількість кого-, чого-небудь. — Коли б хоч трохи більше землі тієї… А то — всього жменя, а ти крутися біля неї (Мирний, III, 1954, 106); Він.. разом із жменею люду виповзає з пащі вокзалу на майдан (Досв., Вибр., 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 537.