ЖОВТУВА́ТО, рідко. Присл. до жовтува́тий. Округлились сірі, з прозеленню очі Стадницького, і над краями чоловічків жовтувато блиснули дві поздовжні риски рішучості і злоби (Стельмах, Хліб.., 1959, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 541.