ЖОВТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати, робитися жовтим, набирати жовтого кольору. Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Гл., Вибр., 1957, 204); Захід сонця став жовтіти та блі дніти (Мирний, II, 1954, 125); // Починати достигати, дозрівати. Виноград по садах жовтів, наливався (Коцюб., І, 1955, 246); Стручки акації жовтої треба збирати до початку розкривання їх, коли вони жовтіють (Озелен. колг. села, 1955, 99); // В’янути, засихати, вигоряти. Степ жовтів з кожним днем, сонце палило ковиль і полин (Донч., Вибр., 1948, 301); // Ставати, робитися блідим із жовтим відтінком; худнути, марніти. Тепер і обличчя осунулося, почало жовтіти, очі — мерхнути (Мирний, III, 1954, 199); * Образно. Ти [Буковина] три роки у неволі В’яла і жовтіла. Прийшла пора, прийшла воля — Знов зазеленіла (Укр.. думи.., 1955, 512).
◊ В оча́х жовт́іє — втрачається здатність добре бачити через важкий фізичний стан. Ївга стоїть, як дерев’яна, труситься, а в очах жовтіє (Кв.-Осн., II, 1956, 273).
2. Виділятися жовтим кольором, жовтизною. Родючий баштан жовтіє динями, зеленіє кавунами (Вовчок, І, 1955, 309); У передранковому тумані жовтіють вогники, і блідий відсвіт їх падає на обличчя рекрутів (Шиян, Гроза.., 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 540.