ЖОРСТО́КИЙ, а, е.
1. Який виявляє суворість, різкість, немилосердність, лютість; безсердечний, безжалісний. — Карпо чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий сіпака, може, його боятимуться хоч баби та молодиці, — говорила громада (Н.-Лев., II, 1956, 366); [Аркадій:] Ти філософ, Лідо… Жорстокий філософ… Мене схилили, зламали, а ти спокійно дивишся (Корн., І, 1955, 141); // Який виражає злобу, суворість; грізний. Друга половина [обличчя] була затінена й від того здавалася ще жорстокішою (Донч., І, 1956, 69); // Страшний, жахливий, тяжкий. Я не хтів уявляти, а гнав од себе жорстокі картини, які проганяли од мене сон,.. (Коцюб., II, 1955, 358); Цей шолом, розпечений набіло, Надівали на єретика, Певно, на таке жорстоке діло Тільки в папи здійметься рука (Павл., Бистрина, 1959, 45).
2. Який перевищує звичайну норму, звичайний ступінь чого-небудь; тяжкий, важкий. А був тоді жорстокий час, Ті дні були суворі, Коли ішли бої у нас За п’ятикутні зорі (Рильський, Ілліч.., 1958, 3); Але в’язні.. не схилялися перед жорстокою долею (Хижняк, Тамара, 1959, 209); // Пройнятий великою напругою, завзятістю, наполегливістю. Гра йде своєю чергою, жорстока, болюча і запальна (Коцюб., II, 1955, 264); Хоч я в жорстокій боротьбі Ні разу осторонь не став, Та все ж, мій краю, я тобі Добра й тепла замало дав (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 53); // Сильний, різкий, пекучий (вітер, мороз і т. ін.). Віяв жорстокий норд-ост, відомий морякам під назвою «бора» (Ткач, Моряки, 1948, 98); В розчинені двері вривався жорстокий мороз (Мик., II, 1957, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 544.