ЖУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. жува́ти. Він щось дожовував і крізь жування проказав: — Ідіть до хати чай пити (Досв., Вибр., 1959, 58); У стовбурі мозку лежать центри ссання, жування, ковтання і виділення травних соків (Анат. і фізіол. люд., 1957, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 545.