ЖУРЛИ́ВО. Присл. до журли́вий. Всі журливо дивилися на Кобзу, куди ділись жарти й сміхи (Стор., І, 1957, 360); Баба журливо похитувала головою (Стеф., І, 1949, 115); Одноманітно й журливо шуміли у верховіттях сосни (Коз., Сальвія, 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 549.