З’Ю́РМЛЕНИЙ, а, е. Який з’юрмився. Осторонь, боком до з’юрмленої компанії, з безжурно закладеними назад руками стояв жандарм (Кол., Терен.., 1959, 91); Стратіонові знову стало гірше, і ми, з’юрмлені біля нього, нічим не можемо допомогти йому (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 742.