ЗААРКА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗААРКА́НИТИ, ню, ниш, док., перех. Ловити арканом; накидати аркан на шию. Решта п’ять [коней] були такі дикі й злі, що до них ніхто не наважувався підступити. Довелося здалека їх заарканювати (Тулуб, В степу.., 1964, І20); Той, що заліг у траві, підвівсь та дивиться, як вони [татари] заарканюють Панька (Україна.., І, 1960, !0); — Після того, як кинув [учитель] гранату, напівживого бандити заарканили, через усе село за конем волочили… (Мур., Бук. повість, 1959, 255); * Образно. Сліпа, нездоланна любов заарканила дівчину, як сарну, за шию і вела своєю, відомою лиш їй одній тропою (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 13.