ЗА́БАВКА, и, ж.
1. Предмет, яким бавляться діти; іграшка. — Маю я теж іграшок і забавок багацько… коники славні маю… (Вовчок, І, 1955, 385); Замість пищика хлопчик знайшов іншу забавку (Донч., VI, 1957, 489).
2. Те саме, що заба́ва 1, 2. Дітки молодії граються, всякі собі забавки та жарти вигадують (Барв., Опов.., 1902, 11); Допитливий, вразливий і цікавий на все, Тарас не вдовольнявся звичайними забавками своїх ровесників (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 5); Полюбила й тітка мале внуча. Тихе та втішне, воно стало забавкою старій бабусі (Мирний, IV, 1955, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 13.