ЗАБЛУКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., рідко. Те саме що заблука́ти 1, 2. І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (Фр., XIII, 1954, 177); Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (Гончар, 1,1954, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 24.