ЗАБО́РСУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАБО́РСАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. Зав’язувати, стягати, переплутуючи (мотузку і т. ін.); // Заплутувати. Глянь, як заборсала нитки, як їх тепер розплутувати (Сл. Гр.); * Образно. Усі вони [шинкарі] добрі, як сплять, а тільки розплющить очі, то так і норовить.., як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирвався… (Мирний, І, 1949, 270).
2. тільки док., неперех. Задригати або швидко захитати чим-небудь. Ускочила [Солошка] у круг, як божевільна, замахала руками, заборсала ногами (Мирний, І, 1954, 55); Заборсав [хлопець] ногами, руками, головою, коліньми, закричав, заверещав (Довж., І, 1958, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 27.