ЗА́БРАНИЙ, рідко ЗА́БРАТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до забра́ти 1-4. З поля вже забрані жито й пшениця (Щог., Поезії, 1958, 428); — Без княжих воєвод жили наші батьки, жили й ми досі, і, як бачиш, хати наші не попустошені і діти наші не забрані до ворожої неволі (Фр., VI, 1951, 47); А той недавно вийшов [з тюрми], але хворий Душею й тілом, він же був забраний Якраз в розцвіті мрій, надій і праці (Л. Укр., І, 1951, 105); Вони нишком скидали в став забрате залізо (Коцюб., II, 1955, 95); // за́брано, безос. присудк. сл. Під осінь мене забрано до армії (Кол., На фронті.., 1959, 54); — Кури покрадено! Усі троє, ще й півня в додачу забрано (Донч., IV, 1957, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 27.