ЗАБРЕ́ЗКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до забре́зкнути. Від мисника копицею висунувся товстий, забрезклий на виду хлопчина (Речм., Весн. грози, 1961, і25).
2. у знач. прикм. Набряклий, опухлий. Його жовтуваті очі заіскрилися, ніби промінь впав від них на сіре забрезкле обличчя (Земляк, Гнівний Стратіоп, 1960 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 27.