ЗАБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., розм. Почати брехати (у 2 знач.); загавкати. Якраз тоді саме за хатою коло воріт забрехав Барбос, неначе на вовка, а не на чоловіка (Н.-Лев., І, 1956, 86); Забрехав же, грюкнули двері (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 522).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 28.