ЗАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до забуча́віти. Рудий.. застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складали його мізерну одіж (Коцюб., І, 1955, 138); Тато кинули на гній залізні вилка, витерли повагом об штани брудні, забучавілі руки (Кач., II, 1958, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 34.